Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ту пан Барабаш показав на ринок і на людий, що ся по нім увивали. Цїлий ринок був запакований великими сивими волами, яких гнано до Корсуня для війска, а при волах ішло много пастухів, так званих чабанів, що ціле житє жили по степах і пустинях — люди напів дикі, не визнаючі жадної релїгії — релїґіоніс нуллїюс, як говорив воєвода Кисіль. Були між ними люди подібнїйші до опришків, як до пастухів, страшні покриті лахманами з ріжних убрань. Більша часть була повбирана в баранячі толуби, або не виправлені шкіри з вовною на верх. Були порозхрістувані, і хоч була се зима, сьвітили голими грудьми, опаленими від степових вітрів. Кождий був узброєний, але носили ріжну збрую: одні мали на плечах луки і сагайдаки, другі самопали, або так звані піщелї, ще иньші татарські шаблі і коси або лишень дручки з попривязуваними до кінця кінськими щеками. Межи ними крутили ся вже лїпше узброєні Низовцї, що везли на продаж до обозу сушену рибу, зьвірину і баранячий лій, дальше чумаки з сілю, степові і лісні пасічники з воском і медом і лїсні осадники зі смолою і дігтем. Були там і хлопи з підводами, реєстрові Козаки, Татари з Білгороду і Бог зна хто — волоцюги, сїромахи з цїлого сьвіта. В цїлім місті було повно пяних, бо нічлїг випав в Чигирині, отже гуляли перед ночию. На ринку розкладало огнї, а подекуди горіли бочки зі смолою. Зі всїх сторін доходив гамір і крики. Переразливий голос татарських свистївок і бубнів мішав ся з ревом худоби і з лагідними голосами лїр, при котрих слїпцї співали улюблену пісню:

 
“Соколе ясний,
Брате мій рідний.
Ти високо літаєш,
Ти далеко видаєш”.

По при се розлягали ся крики: “гу! га! — гу! га!” Се пяні Козаки, пообмазувані дігтем, танцювали на ринку тропака. Все те разом було дике і розшалїле. Старому Зацьвілїховському досить було кинути оком, щоби ся перекопати, що Барабаш мав слушність, і що найменьший подув міг підпалити сї неокре-