Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


пять лїт серце рве ся до любови, рід гине, а трох голов як нема, так нема!.. Такий то і Зервікаптур з мене. Посьміховисько для людий, як зівсїм слушно говорить пан Заґлоба, що я все терпеливо зношу і офіровою ласцї Спасителя.

Литовець почав так тяжко зітхати, що аж єго інфлянтська кобила, певно зі співчутя до свого пана, почала жалісно стогнати і хропіти.

Тілько лишень можу сказати вашмосцї — сказав намісник, — що коли під князем Яремою не знайдеш нагоди, то хиба не знайдеш нїколи.

 — Дай Боже! — відповів пан Льонґін — длятого і їду просити князя о ласку.

Дальшу розмову перебив їм надзвичайний лопіт крил. Як вже сказано, тої зими птаство не повідлїтало до вирею, ріки не позамерзали, і длятого було скрізь повно всякого птаства, особливо понад багнами. Власне в сїй хвили поручник з паном Льонґіном доїздили до берега Кагамлика, як над їх головами зашуміло цїле стадо журавлїв, що летіли так низько, що можна було до них дручком докинути. Стадо летіло з страшенним вереском і замість запасти в очеретах, піднесло ся несподївано в гору.

 — Летять, якби що за ними гонило — сказав пан Скшетуский.

 — А он! бачиш васць — сказав пан Льонґін, покаючи на білого птаха, що перетинаючи воздух скісним летом, старав ся підлетїти під стадо.

 — Сокіл, сокіл! не дає їм запасти! — кликав намісник. — Посол має соколи, мусїв їх пустити.

В тій хвилї пан Розван Урсу надїхав чвалом на чорнім анатолськім кони, а за ним кількох слуг.

 — Пане поручнику, прошу на забаву — сказав.

 — Чи се сокіл вашої чести?

 — Так, знаменитий ловець, побачиш вашмосць...

Пігнали в трійню наперед, а за ними з обручем сокільник Волох, що з очима зверненими на стадо кричав зі всеї сили заохочуючи сокола до борби.

Відважний сокіл вже тимчасом примусив стадо підняти ся в гору, а потім сам підлетїв як блискавиця в гору єще висше і