Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


завис над ним. Журавлї збили ся в одну величезну купу і шуміли крилами, як буря. Птахи повитягали шиї, понаставляли в гору клюви, неначе списи, і ждали на атак.

Сокіл тимчасом кружляв над ними. То опускав ся, то знов підносив ся, неначеби ватував ся кинути ся на діл, де на єго грудь ждало сто острих клювів. Єго білі пера, осьвічені сонцем, сьвітили на погідній синяві неба, як само сонце.

Нагло, замість кинути ся на стадо, полетів як стріла в далечінь і незабаром зник за купами дерев і очеретів.

Перший Скшетуский пустив ся за ним конем. Посол, сокільник і пан Льонґін пішли за єго приміром. Втім на скрутї дороги намісник стримав коня, бо новий і дивний вид представив ся єго очам. На серединї гостинця лежала боком карита зі зломаною вісю. Двох козачків тримало випряжені конї. Погонича не було зівсїм; очевидно поїхав наперед шукати ратунку. При каритї стояло дві женщини, одна вбрана в лисячий толуб і такуж шапку з округлим дном, з суворим, мужеським обличем; друга, була се молода панянка, пишного росту, з гарними панськими рисами. На рамени сеї молодої панї сидїв сокіл і роздувши піря на груди, гласкав їх своїм клювом.

Намісник спинив коня, що аж копита зарили ся в пісок гостинця, і піднїс руку до шапки, змішаний і не знаючи, що має говорити, чи витати, чи допоминати ся о сокола. Змішаний був єще і тому, що з під шапочки глянули на него такі очи, яких єще в житю своїм не бачив: чорні, оксамітні і мягкі і огнисті, при котрих очи Ганусї Божобогатої, згаслиби, як сьвічка при похідни. Над тими очима рисували ся нїжними луками шовкові чорні брови, румяні лиця цвили, як найгарнїйша цьвітка, через малинові губи, трохи відхилені, виглядали, не зуби а перли, з під шапочки спливали буйні звої чорного волося. "Чи се Юнапа у власній особі, чи якась друга богиня?“ — подумав намісник, видячи сей стрілистий зір, випуклу грудь і сего білого сокола на рамени. Стояв отже наш поручник без шапки і задивив ся, як в чудотворний образ, і очи єму ся сьвітили, а за серце хапало єго щось, якби рукою.