Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


І вже мав розпочати свою мову словами: ”Єсли ти є смертним єством, а не богинею…“ коли як раз в тій хвилї надїхав посол і пан Льонґін, а з ними сокільник з обручем. Видячи се, богиня наставила соколови руку на котру сей сейчас перейшов з рамени, переступаючи з ноги на ногу. Намісник випереджуючи сокільника, хотїв сам зняти птаха, коли несподївано счинила ся дивна ворожба. Отсе сокіл, поставивши одну ногу на руцї панни, вхопив ся другою намісникової долонї і замість пересїсти ся, став радісно квилїти і притягати сї руки до себе так сильно, що мусіли ся зіткнути. Намісником аж стрясло, а сокіл аж тодї дав ся перенести на обруч, як сокільник заложив єму каптур на голову. Тодї старша пані почала промовляти:

— Лицарі — говорила — хтоби ви не були, не відмовте помочи женщинам, котрі лишивши ся на дорозї без помочи, самі не знають, що почати. До дому вже нам не далеко, всего три милї, але в каритї оси попукали, і прийде ся нам хиба в поли ночувати; погонича післали до синів, щоби нам бодай вози вислали, але нїм він доїде і назад верне, буде вже темно, а ту страшно самим лишати ся, бо могили не далеко.

Стара шляхтянка говорила скоро і таким грубим голосом, що намісник аж здивував ся, але відповів чемно:

Не думайтеж імосць, щоби ми вас і вашу доньку мали лишити без помочи. Їдемо до Лубнїв, бо єсьмо жовнїрами на службі у князя Яреми, і мабуть наша дорога іде в ту саму сторону, а хочби і нї, то радо і зїдемо з дороги, колиби лишень наша поміч не прикрила ся. Що до возів то їх не маю, бо з товаришами їду по жовнїрськи, верхом, але пан посол має вози, і думаю, що як чемний кавалєр, він панї і панянцї радо послужить.

Посол уклонив ся соболевою шапкою, бо знаючи полську мову, зрозумів, о що ся розходить і сказавши паням гарний комплїмент, дав росказ сокільникови, щоби сейчас вернув ся за возами, що були лишились значно по задї. Через цїлий сей час намісник вдивляв ся в панну, котра не могучи знести єго пожираючого погляду, спустила очи в долину, а дама з козачим обличем так говорила далї:

— Нехай Господь заплатить вашмосцям за поміч. А що до