Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


А ти, Ляшку, відлїтай від коляси коли степ бачиш — відповів їздець.

Намісник замість відповіди ударив ногою коня напасника так сильно, що сей аж застогнав і в однім моменті опинив ся аж на краю гостинця.

Їздець осадив коня на місци і через хвилю здавало ся, що кине ся на намісника, коли заговорила стара княгиня:

 — Богун, що з тобою?

На сї слова їздець обернув конем і переїхав на другий бік коляси до княгинї, що говорила дальше:

 — Що з тобою? Вважай, що ти не в Переяславі, анї на Кримі, але в Розлогах. От лїпше поїдь наперед і провадь вози, бо зараз буде яр, а в ярі темно.

Пан Скшетуский був тілько здивований, що і розгнїваний. Сей Богун очевидно шукав зачіпки; але чому шукав? звідки ся несподївана напасть?

Через голову намісника перелетїла думка, що ту певно входить в гру княжна, тим більше, що глянувши на ню, побачив мимо темряви, що була блїда і немов перестрашена.

Тимчасом Богун поїхав наперед, так як єму сказала княгиня, котра спозираючи за ним, сказала панів до себе, напів до намісника:

 — То шалена голова.

 — Видно несповна розуму — відповів з погордою пан Скшетуский. — Чи сей козак на службі у панї?

Стара княгиня кинула ся в зад коляси:

 — Що вацьпан говориш, се Богун підполковник, преславний юнак, друг моїх синів, а менї якби шестий прибраний син. Не можеж се бути, щоби вашмосць про него не чув, бож про него всї знають.

І дїйсно пану Скшетускому було добре знане се імя. Оно виплинуло на верха з поміж імен ріжних козацьких полковників і отаманів і було на устах всїх по обох боках Днїпра. По ярмарках і коршмах сьпівали слїпцї піснї про Богуна, а по вечорницях росказувано чуда про молодого ватажка. Хто він був, звідки ся взяв, ніхто не знав. Єго колискою були степи, Днїпро, Пороги і Чортомлик зі своїм лябіринтом проливів, заливів, ков-