Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Був се чоловік середних лїт, блїдий і худий, з обличем аскета, що нагадувало византийські образи сьвятих. Довге волосє, що передвчасно посивіло від нещасть і болю, спадало єму аж на рамена, а замість очий мав дві червоні ями; в руках тримав мосяжний хрест, котрим почав благословити кімнату і всїх присутних.

— В імя Бога і Отця, в імя Спаса і Сьвятої Пречистої — говорив — єсли ви є апостолами і приносите добрі новини, витайте в христіянських порогах. Амінь!

— Вибачте вашмосцьове, — сказала тихо княгиня, — він має розум помішаний.

Василь все благословив всїх хрестом і говорив дальше:

— Так як написано в апостольських книгах: ”Ті, що пролиють кров за віру, будуть спасенні; котріж поляжуть для земських дібр, для зиску або добичі, — будуть осуджені…“ Молїм ся! Горе вам, братя! горе менї, бо ми воювали задля добичі! Боже, будь милостив нам грішним! Боже, будь милостив… А ви, мужі, що прибулисьте з далека, які новини приносите? Чи єсьте апостолами?

Замовк, і здавало ся, що чекає на відповідь, отже намісник відповів по хвили:

— Далеко нам до такої високої ранґи. Ми є тілько жовнїрами, що готові полягти за віру.

— То будете спасенні — сказав слїпий — але для нас не надійшла година визволеня… Горе вам, братя! горе менї!

Послїдні слова вимовиви майже з зойком, а на єго лици малювала ся така безмірна розпука, що гостї не знали, що робити. Тимчасом Єлена посадила єго на кріслі, а сама побігла до сїний і вернула за хвилю з лютнею.

Тихі звуки лютні полетїли по кімнаті, а їм до втуру почала княжна сьпівати набожну пісню:

Вкажи дорогу, о Всемогучий,
Бо як паломник на роздорожу,
Як той човен на синім морю,
 Блуджу, блукаю.