Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Слїпець перехилив в зад голову, і слухав слів піснї, що мабуть дїлали на него як гоючий бальзам, бо з лиця поволи зникали біль і розпука; в кінци голова впала єму на груди, і так сидїв неповорушно неначеби засипляв.

— Аби лиш не переривати сьпіву, то він цїлковито успокоїть ся — сказала тихо княгиня. — Бачите вашмосцьове, єго помішанє полягає на тім, що цїлий час очікує апостолів, і хтоби не прийшов до дому, сейчас питає, чи не апостоли…

Тимчасом княжна Єлена сьпівала дальше:

В ночи і в день до Тебе кличу,
Прости провини, успокій душу.
Будь менї батьком, добрим, ласкавим,
 Вислухай, прошу!

Єї дзвінкий голос щораз кріпшав, і з сею лютнею в руцї, з очима зверненими в гору, виглядала так чудово, що намісник не міг від неї очий відірвати. Задивив ся в ню і забув о сьвітї.

З подиву розбудули єго доперва слова старої княгинї:

— Досить сего! вже він тепер не скоро розбудить ся. А тимчасом прошу іхмосцїв до вечері.

— Просимо на хлїб і сіль! — відізвали ся за материю молоді Булиги.

Пан Розван, як кавалєр зі сьвітовими манєрами, подав рамя княгини, а видячи се пан Скшетуский посунув ся зараз до княжни Єлени. Серце єму змякло на віск, коли почув єї руку на своїй, в очах стали іскри — і заговорив:

— Знать вже і ангели в небі не сьпівають гарнїйше від вацьпанни.

— Грішиш, лицарю, прирівнуючи мій сьпів до ангелського — відповіла Єлена.

— Не знаю, чи грішу, але се певне, що радо давбим собі і очи викапати, щоби тілько міг слухати твого сьпіву до смерти. Але що я говорю! Будучи слїпим, не мігбим тебе бачити, а се знов булоби страшною мукою.