Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


— Не говори сего вашмосць, бо виїхавши звідси завтра, завтра забудеш.

— О, не буде сего, бо так-єм ся в вацьпанні розлюбив, що доки мого житя, не хочу знати другої любови, а сеї не забуду!

Темні румянцї виступили на лице князївни, і єї грудь почала сильнїйши филюватись. Хотїла відповісти, але тілько губи єї дрожали, отже пан Скшетуский говорив дальше:


IV

— Вацьпанна радше забудеш про мене при сїм гарнім ватажкови.

— Нїколи, нїколи! — шепнула дївчина. — Але вацьпан бережи ся єго, се страшний чоловік.

— Що менї там значить оден козак, а хочби з ним і цїла Сїч тримала, я для тебе готов на все відважити ся. Ти для мене дорожша, як цїлий сьвіт, — лишень не знаю, чи можу числити на взаімність.

Тихе ”так“ забренїло в ухах пана Сшетуского, як райська музика і зараз видало ся єму, що в нїм що найменьше бє ся десять сердець; все єму в очах пояснїло, неначеби соняшні лучі осьвітили сьвіт; почув у собі якусь незнану силу, немовби єму виросли крила. При вечери мигнула перед ним кілька разів Богунова голова, котрий дуже змінив ся і поблїд, але намісник, маючи взаімність Єлени, не дбав про сего суперника. Впрочім єго думки були заняті чим иньшим.

Отсе він чув, що Єлена сидить коло него так близько, що майже раменем дотикає єї рамени, бачив румянцї, які не сходили з єї лиця, і від котрих било жаром, бачив єї филюючу грудь, і очи, то спущені в долину, і прикриті віями, то знов блискаючі як дві зірки. Бож Єлена, хоч була загулюкана Курцевичевою, і хоч жила в сиріцтві, смутку і боязни, то она прецїнь була Украінкою з огнистою кровію. Коли тілько впали на ню теплі промінї любови, зараз зацвила як рожа і розбудила ся до но-