Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вого, незнаного житя. В єї обличу заблисло щастє і відвага, а сї пориви, борючи ся з дївочим встидом, помалювали єї лиця чудовою краскаою рожі. Отже пан Скшетуский мало не вискочив зі шкіри. Пив без тями, але мід не дїлав на него, бо вже був пяний від любови. Не бачив нїкого більше при столї, тілько свою дївчину. Не бачив, що Богун блїднув щораз більше і стискав рукоять свого кинжала; не чув, як пан Льонґін оповідав по раз третий про предка Стовейка, а Курцевичі про свої виправи по ”турецьке добро“. Пили всї крім Богуна, а найлїпший примір давала сама стара княгиня, пючи, то за здоровлє гостий, то за здоровлє ласкавого князя, або господара Лупула. Була також мова про слїпого Василя, про єго давнїйші лицарські подвиги, про єго нещасливу виправу і єго теперішне помішанє, котре найстарший Симеон так пояснював:

— Подумайте лишень вашмосцьове, що коли найменьше стебельце в оцї перешкаджає дивити ся, якже тодї великі кавалки смоли, діставши ся до розуму, не малиби єго помішати?

— Дуже се делїкатний інструмент — завважав пан Льонґін.

Втім стара княгиня спостерегла змінене лице Богуна.

— Що тобі, соколе?

— Душа болить, мати — сказав сумно, — але козацьке слово не дим, отже здержу ся.

— Терпи, синку, могорич буде!

Вечера була скінчена, але меду все доливано до чарок. Ввійшли козачки, яких закликано, щоби танцювали на потїху гостий. Забренїли цимбали і бубон, при котрих музицї заспані хлопцї мусїли танцювати. За хвилю і молоді Булиги пустили ся в присюди. Стара княгиня, взявши ся під боки почала тупати ногами на однім місци і присьпівувати, а видячи се пан Скшетуский попросив Єлену в танець. Коли єї обняв руками, здавало ся єму, що притискає до грудий кавалок неба. Від скорого танцю єї довгі коси обмотали єго шию, так якби дївчина хотїла єго привязати до себе раз на завсїгди. Отже не витримав, а доглянувши, коли ніхто не дивив ся, нахилив ся і поцїлував з цїлої сили єї солодкі губи.

Пізно в ночи, коли знайшов ся сам лишень з паном Льонґіном в кімнатї де їм постелено спати, замість іти спати, сїв на тапчані