Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і сказав:

— З иньшим чоловіком поїдеш вацьпан завтра до Лубнїв.

Подбіп,нта що власне скінчив пацїр, отворив широко очи і спитав:

— А то як? чи вашмосць ту лишиш ся?

— Не я, але серце лишить ся, бо зі мною поїде солодкий спомин. Бачиш, вацьпан, який я зворушений, а се тому, що від любови ледво могу віддихати.

— То вацьпан залюбив ся в княжній?

— Не инакше, так як мене вашмосць бачиш. Сон втїкає від мене, і лишень маю охоту до зітхань, так що мало не розплину ся як пара, — а говорю се вацьпанови тому, що маєш чутливе серце виголоднїле без любови, тож легко зрозумієш мою муку.

Пан Льонґін почав сам зітхати, на знак що розуміє, що то є любов, і по хвили запитав жалісно:

— А може вацьпан також слюбував чистоту?

— Питанє васцї не є до річи, бо колиби всї зачали так слюбувати, то ґенус гуманум (рід людський) мусївби згинути.

На се війшов слуга і перервав дальшу розмову. Був то старий Татарин з бистрими чорними очима, і з висохлим, поморщеним лицем. Війшовши, моргнув на Скшетуского і запитав:

— А чи не треба чого вашмосцям? може по чарцї меду до подушки.

— Не треба.

Татарин наблизивши ся до Скшетуского, проморкотїв:

— Маю для В. пана слівце від панни.

— Будьже для мене Пандаром! — закликав утїшений намісник. — Можеш говорити при сїм кавалєрови, бо він вже знає мій секрет.

Татарин добув з рукава кавалок стяжки.

Панна присилає В. панови отсю ленту і наказала сказати що вас любить з цїлої душі.

Поручник вхопив лепту і почав єї цїлувати і до груди притискати, і доперва успокоївши ся трохи, запитав:

— Що тобі сказала повісти?

— Що любить вашмосць пана з цїлої душі.