Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


І.

Рік 1647 був се дивний рік, в якім ріжні знаки на небі і на земли віщували якісь нещастя і надзвичайні подїї.

Сучасні лїтописцї оповідають, що весною на Диких Полях зароїла ся саранча і знищила засїви і трави, а се ворожило татарські напади. В лїтї було велике затьмінэ сонця а незадовго потім появила ся на небі комета.

В Варшаві видїли над містом гріб і огненний хрест на облаках. Отже люди постили і давали милостинї бо говорили, що зараза спаде на край і вигубить людський рід. Аж прийшла зима і то така легка, що найстарші люди такої не запамятали. Сніг топив ся що раня і ріки розливались широко затоплюючи береги. Дощі ішли за дощами. Степ розмок і замінив ся в одну велику баюру, а в полудне сонце пригрівало так сильно, що — диво над дивами — вже в половинї грудня в воэвідстві Брацлавськім і на Диких Полях степи і луги покрили ся зелению. Пчоли по пасїках бурили ся і гудїли а по обійстях ревіла худоба. Отже зівсїм зрозуміло, що коли порядок в природї так перевернув ся, то всї на Українї ожидали надзвичайних подій і неспокійно звертались думками на Дикі Поля, звідки найскорше можна було сподївати ся небезпеки.

А тимчасом на сих полях не дїяло ся нїчого надзвичайного і не було там жадних иньших битв анї боїв крім тих, що там нїколи не переводили ся, а о котрих знали і відали тілько орли, яструби круки і дика зьвір.

Бо такі то вже були ті поля. Всякі слїди людських осель кінчили ся ідучи на полудень, вже не далеко за Чигирином, а від Днїстра недалеко за Уманем. А там далї, ген аж до лиманів і моря тільки степ і степ безконечний обнятий двома ріками як великою рамою. Правда, на Днїпровім лузї, на