Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 66 —

Скшетуского, — єсли маєш до сего волю, то се твій будучий муж.

Єлена зблїдла як стїна, і крикнувши, закрила очи руками, а потім нагло простягла їх до Скшетуского.

— Чи се правда? — шепотїла радісно.

Годину пізнїйше віддїл посла і намісника посував ся поволи лїсним гостинцем в напрямі Лубнїв. Скшетуский з паном Льонґіном Подбіпєнтою їхали на передї; за ними тягнули ся посолські вози довгою змією. Намісник їхав в задумі і тузї, коли нагло з сеї задуми збудули єго уривані слова піснї:

”Тужу, тужу, серце болить…“

В глубинї лїса, на вузкій лїсній доріжцї, показав ся Богун. Єго кінь був дочиста покритий піною і болотом.

Очевидно Козак, після свого звичаю, пустив ся на степ і лїси, щоби ся упити вітром, і переболїти се, що душу болїло.

Тепер власне вертав до Розлогів.

Дивлячись на сю дїйсно пишну постать, що лишень мигнула і зникла, пан Скшетуский мимоволї подумав собі, а навіть мрукнув під носом:

— Але прецїнь се щастє, що він при нїй розтяв чоловіка.

Нагло якийсь жаль стиснув єго за серце. Жаль єму було і Богуна, а єще більше сего, що звязавши ся словом, не міг тепер пігнати за ним конем і сказати:

— Любимо одну, отже одному з нас не жити. Добудь, Козаче, шаблї.


V

Прибувши до Лубнів, не застав пан Скшетуский князя в дома, бо сей поїхав до Сїнчі на хрестини до свого давнїйшого дворянина пана Суфчиньского. З ним поїхала княгиня, дві панни Збараскі і богато иньших осіб з княжого двора. Отже дано знати до Сїнчі о поворотї намісника з Криму і о прибутю посла; тимчасом знакомі і товариші витали радісно Скшетуского по довгій подорожи, а особливо пан Володийовский, що по послїднім поєдинку зробив ся найблизшим при-