Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 71 —

єму хочби завтра вложено корону на голову, не почувби ся анї здивованим анї придавленим єї тягаром. Очи мав великі, спокійні і ласкаві, однак видно було, що в них дрімають блискавицї і горе і тому, хтоби їх розбудив. І нїхто не міг витримати єго спокійного погляду, і бачено нераз послів і досьвідчених двораків, що, станувши перед Яремою, мішали ся і не могли слова промовити. Був він впрочім на своїм Заднїпровю правдивим королем; з єго канцеляриї виходили привілєї і наданя, що починали ся словами: "Ми по Божій милости князь і господин“… і т. д. А з великих панів рідко котрого уважав собі рівним. Князї, в котрих жилах плинула кров давних володарів, бували у него за маршалків. Таким був свого часу і батько Єлени, Василь Булига Курвич, котрого рід виводив ся прецї від Корията, а в дїйсности як вже згадано, походив від Рурика.

Було щось в князеви Яремі, що мимо єго вродженої ласкавости, тримало від него людий з далека. Люблячи жовнїрів, він сам з ними жив поуфало, але з ним нїхто не сьмів ся поуфалити. А однак лицарство, колиби їм був росказав кинути ся з кіньми стрімголов в днїпрові пропасти, виконалоби сей розказ без найменьшої проволоки.

По матери Волошцї одїдичив білу церу, від котрої бив жар неначе від розпеченого на біло желїза, а також чорний кручий волос, підголений на цїлій голові, що лишень на передї спадав рівно на чоло, яке прикривав до половини. Носив ся по полськи і не дуже зважав на убір, і лишень підчас великих урочистостий вбирав ся в дорогоцїнні шати, але тодї вже цїлий сьвітив від золота і дорогих каменїв. Пан Льонґін був кілька днїв пізнїйше присутним на одній з таких урочистостий, коли князь приймав пана Розвана Урсу на авдиєнциї. Такі посолські авдиєнциї відбували ся завсїгди в так званій голубій сали, бо на єї стели був змальований пензлем Гельмана з Ґданська цїлий небесний звід разом зі зьвіздами. Тодї засїдав князь під бальдахимом з оксаміту і горностаїв, на високім кріслї, подібнім до трону, котрого підніжок був оббитий золотою бляхою, а за князем стояв єго секретар, ксьондз Муховєцкий, маршалок князь Воронич, пан Богуслав Машкевич, дальше пажі і двайцятьох трабантів з галябардами, повбираних в ішпанські строї; глиб салї був переповнений лицарством в блискучих зброях і дорогих вборах. Пан Розван просив в імени господара, щоби князь своїм впливом виєднав у хана заказ будяцким Татарам, щоби не нападали