на Волощину, де они рікрічно робили страшенні шкоди і спустошенє. На се відповів князь гарною латиною, що будяцькі Татари не дуже то слухали і самого хана, але обіцяв, що коли до него приїде в цьвітни ханський посол, Мурза Чавс, то він через него упімне ся у хана за волоськими кривдами.
Пан Скшетуский був вже попередно здав князеви справозданє зі свого посольства і подорожи, як також з сего що чув про Хмельницького і єго утечу на Січ. Князь постановив посунути кілька полків близше до Кодака, але не привязував до сеї справи великої ваги. Так отже, коли здавало ся, що нїчого не грозить могучій заднїпрянській державі, розпочали ся в Лубнах ріжні урочистости і забави, раз з причини побуту посла Розвана, а по друге і для того, що панове Бодзіньский і Лясота осьвідчили ся остаточно урочисто, в імени воєводича Пшиємского, о руку старшої княжни Анни і одержали на свою просьбу прихильну відповідь від князя і від княгинї Ґризельди.
Лишень малий Володийовский оден на сїм терпів, а коли єго Скшетуский старав ся потїшити відповів:
— Добре тобі, бо коли схочеш, то Гануся Божобогата тебе не мине. Вже то она через цїлий час про тебе мило згадувала; я думав з першу що тому, щоби викликати заздрість в Биховця, але бачу, що хотїла єго лишень на так вхопити, і хиба до тебе одного щось в серци чує.
— Що там Гануся! Вертай ся назад до неї — не бороню. Але про княжну Анну забудь навіть думати, бо то все одно, щобись хотїв фенїкса на гнїзді прикрити шапкою.
— Знаю я добре, що она для мене фенїксом, і для того з жалю прийдесь менї певно вмерти.
— Будеш жити і знов ся залюбиш, колиб тілько не в княжній Варварі, бо тобі єї другий воєводич з під носа спрятає.
— А чиж серце слуга, котрому мож розказувати? Чиж можна заборонити очам дивити ся на таку чудову істоту, як княжна Варвара, якої вид навіть дикі бестиї міг би порушити?
— Маєш бабо радість! — закликав пан Скшетуский. — Бачу, що знайдеш потїху без моєї помочи, але се тобі скажу: вертай ся до Ганусї бо з моєї сторони не будеш мати жадної перешкоди.
Але Гануся навіть не думала про Володийовского. Натомість дражнила єї, цікавила і гнївала обоятність пана Скшетуского, котрий вер-
