як що обіцяє, завсїгди дотримує слова, а я їй на се: ”Моя мосця панї! Колиби сей коник, на котрім я приїхав, був менї приобіцяний, знав бим, що він вже мій…“
— Хитрун з тебе — сказав намісник, — але колись вже так за мене поручив ся, то єго затримай. Отже не удавав єсь нічого, сказав-єсь, що се я тебе прислав?
— Сказав єм, бом побачив, що можна, і зараз єще лїпшє мене приняли, а особливо панна, яка є так чудова, що певно на сьвітї нема такої другої. А дізнавши ся, що се я приїхав від єґомосця, то вже не знали де мене посадити, і колиби не піст, то було би менї лїпше як в небі. А читаючи лист єґомосця, з радости заляла ся слезами.
Намісник замовк рівнож з радости і доперва по хвилинї знов спитав: —
— А про сего Богуна нїчогось ся не довідав?
— Не випадало менї питати ся про него панни або панї, але я зайшов собі зі старим Татарином Чеглим, котрий, хоч поганин, є вірним слугою панянки. Сей менї росказував, що всї вони спершу дуже відказували на єґомосця, але опісля перестали, а то тодї, як довідали ся, що се, що говорять про скарби сего Богуна, то байка.
— Якимже способом они про се довідали ся?
— А то, бачите єґомосць, було так: мали они непорозумінє з Сївінськими, і мали їм щось сплачувати. Як прийшов речинець, вони до Богуна: Пожич! А він на се: Добра турецького, каже, трохи маю, але скарбів нема, бо щом мав, том все пороскидав. Як они се почули, то зараз він їм потанїв, — і звернули свої очи на єґомосця.
— Нема що казати, добре ти про все порозвідував ся.
— Мій єгомосць, колиби я довідав ся про одно, а про друге нї, тодїби єгомосць міг менї сказати: Коня-сь менї дарував, а сїдла не дав. Щоби єгомосць робив з конем без сїдла?
— Коли так, то возьми вже і сїдло.
— Дякую покірно єґомосцеви. Вониж зараз виправили Богуна до Переяслава, отже я почувши про се, думаю: чомуж би і я не мав поїхати до Переяслава? Буде з мене мій пан радий, і скорше
