діжду ся барви…
— Дістанеш барву на другий квартал. Тось був і в Переяславі?
— А був. Але-м Богуна там не застав. Старий полковник Лобода хорий. Говорять, що незадовго Богун зістане полковником на його місце. Але там дїє ся щось дивного. Семенів лишило ся при хоругві лишень мала горстка, а решта, говорять, пішли за Богуном, чи повтїкали на Сїч, і се є, мій єґомосць, важна річ, бо там мабуть приготовляє ся якась ребелїя. Хотїв я конче довідати ся щось про Богуна, але все, що я довідав ся, то се, що він переправив ся на правий беріг Днїпра; як так, подумав я собі, то наша панянка від него безпечна, і взяв тай вернув ся назад.
— Добресь ся справив. А не зазнав-єсь в дорозї якої пригоди?
— Нї, мій єґомосць, лишень дуже хоче ся менї їсти.
Ржендзян вийшов, а намісник, лишивши ся самий, почав на ново читати лист від Єлени і цїлувати лїтери, що не були такі гарні, як та ручка, що їх писала. Надїя вернула до єго серця, і думав собі так: "Незадовго дороги пообсихають, коби лиш Бог дав погоду. А Курцевичі, довідавши ся, що Богун голий, певно вже мене не зрадять. Винайму їм Розлоги, і ще свого доложу, коби лиш дістати сю зірку…“
І зібравши ся, з ясним лицем, і з грудию переповненою щастєм, пішов до каплицї, щоби насамперед подякувати Богови за добру новину.
По цїлій Украінї і на Заднїпрю почало шуміти неначе перед бурею; від села до села, від хутору до хутору, перелїтали якісь дивні вісти, так як ті перекотиполя, що їх в осени жене вітер степом. По містах шептали собі про якусь велику війну, хоч нїхто не знав, хто і против кого має воювати. Але всеж таки на щось заповідало ся. Людські облича стали якісь неспокійні. Рільник неохотно ішов з плугом в поле, хоч весна прийшла рана, тепла і тиха, і над степами давно сьпівали жайворонки. Вечерами
