громадили ся люди по селах і стоячи по дорогах говорили про страшні річи. Слїпцїв, що ходили з лїрами і піснею, випитувано пильно про новини. Декотрим здавало ся, що по ночах бачили якісь відблески на небі, і що з поза лісїв вставав місяць червонїйший як звичайно. Ворожено нещастя або королївську смерть — а все те було тим дивнїйше, що на сих землях, що привикли до несупокоїв, битв і нападів, страх не мав легкого приступу; мусїли отже висїти в воздусї якісь виїмкові страховища, коли несупокій став ся загальним.
Було тим тяжше і душнїйше, що нїхто не міг сказати, звідки грозить небезпека. Однаковож дві признаки вказували, що дїйсно щось загрожує. По перше безлїч дїдів лїрників появило ся по всїх селах і містах, а були межи ними і якісь дивні постати, незнані нїкому, про котрих говорено, що се фальшиві дїди. Они, переходячи ся з місця на місце, скрізь заповідали в таємничий спосіб, що зближає ся день суду і Божого гнїву. А по друге, Низовцї почали на смерть пити.
Друга признака була єще небезпечнїйша. Сїч, обнята в занадто тїсних границях, не могла виживити всїх своїх людий, походи не завсїгди лучали ся, проте степи не давали Козакам хлїба, отже богато Низовцїв розходило ся рік річно підчас супокою по заселених околицях. Повно їх було скрізь по цїлій Украінї. Одні вступали на службу до старостів, другі шинкували горівкою по дорогах, а ще иньші займали ся по селах і місточках ріжними ремеслами і торговлею. Майже в кождім селі стояла оподалїк хата, в котрій мешкав Запорожець. Декотрі мали по таких хатах жінки і ґаздівство. А такий Запорожець, яко бувалий і досьвідчений чоловік, був до певної міри добродїйством для цїлого села в котрім мешкав. Не було від них ліпших ковалів, колодїїв, гарбарів, пасїчників, рибаків і мисливих. Козак все умів, все зробив; хату поставив і сїдло ушив. Звичайно однак не були они спокійними поселенцями, бо жили лиш тимчасовим житєм. Хто хотїв збройною рукою виконати вирок, напасти на сусїда, або оборонити ся від нападу, той потрібував лишень крикнути, а молодцї злїтали ся зі всїх сторін. Уживала їх отже шляхта, уживали панове, що вели межи собою безнастанні спори, коли однак не було таких ви-
