Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 93 —

ховєцкій чекаа зі стулою.

Єлена перестрашила ся:

— То ти на Сїч їдеш?

— Князь посилає з листами. Але не бій ся. Особа посла сьвята і у поган. А тебе з княгинею відіславбим хочби і зараз до Лубнів, але дороги страшні. Сам бачив-єм, навіть верхом не легко переїхати.

— А довгож лишиш ся в Розлогах?

— Єше сегодня на вечер виїзджаю до Чигирина. Скорше поїду, скорше приїду. Впрочім княжа служба; не мій час, не моя воля.

— Прошу на перекуску, єсли вже аморів досить, — сказала, входячи, княгиня. — Го! го! лиця у дївчини червоні, видно щось не дармував пане кавалєре! Но, але я вам ся не дивую...

Сказавши се, поклепала ласкаво Єлену по плечи, і пішла на обід. Княгиня була в знаменитім гуморі. Богуна вже давно віджалувала, а тепер складало ся так, що завдяки щедрости намісника, Розлоги "кум боріс, лясіс, ґраніцебус ет кольонїіс,“ могли вже бути уважані за єї і єї синів власність.

А були се прецї немалі добра.

Намісник випитував ся про князів, чи скоро повернуть.

— Сподїваю ся їх кождого дня. Маркотно їм було спершу на вацьпана, але опісля, роздумавши про твої поступки, дуже тебе полюбили, як будучого кревного, бо говорять, що кавалєра з такою фантазиєю трудно вже знайти в нинїшних мягких часах.

По обідї вийшли намісник з Єленою до вишневого саду, що припирав до окопу за майданом. Сад був обсипаний вчасним цьвітом неначе снїгом, за садом чорнїла ся діброва, а в нїй ковала зазуля.

— Се нам на щасливу ворожбу — сказав пан Скшетуский, — але треба ся поспитати.

І звернувши ся к діброві, питав:

— Зазуле небого, а кілько лїт будемо жити в парі з отсею панянкою?

Зазуля почала ковати і коватп. Начислили пядесять і більше.

— Дай Боже.

— Зазулї завсїгди правду говорять — сказала Єлена.

— А коли так, то єше буду питати! — сказав розохочений на-