місник.
І питав:
— Зазуля небого, а кілько будемо мати хлопчиків?
Зазуля, якби замовлена, зараз почала відповідати і викувала їм нї більше нї меньше лиш дванайцять.
Пан Скшетуский не знав, що робити зі втїхи.
— От, зістану старостою, як менї Бог милий! Чулась вацьпанна, га?
— Нїчогом не чула — відповіла червона як вишня Єлена, — навіть не знаю про щось питав.
— То може повторити?
— І того не треба.
На таких розмовах і забавах зійшов їм день як сон. Вечером надійшла хвиля довгого пращаня, і намісник поїхав до Чигирина.
В Чигирині застав пан Скшетуский старого Зацьвілїховського в великім зворушеню і горячцї; виглядав він нетерпеливо княжого післанця, бо з Сїчи доходили щораз грізнїйші вісти. Не улягало вже жадному сумнївови, що Хмельницький готовив ся доходити збройною рукою своїх кривд і давних козацьких привілєїв. Зацьвілїховський мав про него відомости, що находив ся в Кримі у хана і просив о поміч, з котрою сподївали ся єго на Сїчи кождого дня. Отже на Низу готовила ся проти Річи посполитої велика війна, що при татарській помочи, могла оказати ся погубною. Буря зарисовувала ся щораз близше, виразнїйше і страшнїйше. Се вже не глухі, або неознаечні трівоги перебігали через Украіну, але певність війни. Гетьман великий, що з початку не богато собі робив з сеї справи, присунув ся тепер з війском аж до Черкас, а висунені наперед віддїли коронних війск доходили аж до Чигирина,а то головно, щоби стримувати утїкачів, бо городові Козаки і чернь почали утїкати на Сїч цїлими масами. Шляхта громадила ся по містах. Говорено, що в полудневих воєвідствах має бути проголошене загальне опол-
