Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/99

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 98 —

єму воробцї сїдають на голову, беручи єго за сухе дерево?

— Пан Подбіпєнта здоров і казав кланяти ся вашмосцї.

— Дуже се богатий шляхтич, але сильно дурний. Єсли зітне такі три голови як єго власна, то се зробить лиш півтора голови, бо зітне трох півголовків. Тьфу! яке горячо, хоч доперва марець. Язик в горлї засихає.

— Маю я ту знаменитий трійняк, може вашмосць позволиш шкляночку?

— Кеп відмавляє, коли не кеп просить. Власне менї цирулик поручив пити мід, шоби відтягнуло мелянхолїю від голови. Тяжкі бо се часи приходять на шляхту: дієс іре ет калямітатіс (день гніву і нещастя). Чаплїнський здох зі страху, не ходить до Допула, бо там пє козацька старшина. Я оден наставляю хоробро чоло небезпекам і дотримую компанії сим полковникам, хоч їх полковництво смердить дігтем! Добрий мід! дїйсно знаменитий! Звідки єго васць маєш?

— З Лубнів. То богато ту є старшини?

— Кого ту нема? Федор Якубович є, старий Фелон Дзєдзяла є, Данило Ничай є, а з ними їх очко в голові, Богун, котрий став менї приятелем, відколи-м єго перепив, і обіцяв адоптувати. Всї они смердять тепер в Чигиринї, і виглядають, в котру сторону повернути ся, бо не сьміють єще оповісти ся отверто при Хмельницькім. Але вели ся не оповідять, то се буде моя заслуга.

— А то яким чином?

— Бо пючи з ними, приєдную їх для Річи посполитої і намовляю до вірности. Єсли король не дасть менї за се староства, то вір менї вацьпан, нема вже справедливости в сїй Річи посполитій, анї нагороди для заслуг, і лїпше в такім разі садити кури, чим наражувати голову для публичного добра.

— Лїпшебись вацьпан єї наражував, бючи ся з ними, а так думаю, що лишень надармо витрачуєш гроші на трактаменти, бо в сей спосіб їх не приєднаєш.

— Я витрачую гроші? За кого мене вашмосць маєш? То не досить, що я заходжу собі з хамами, щобим єще мав за них платити? За ласку се уважаю, що їм позволяю за себе платити!

— А сей Богун, що він ту робить?