За свідоцтвом тов. Іщенка, образ майже на половину було закидано різними непотрібними для вжитку церкви речами та землею. Щоби вийняти образ, довелося працювати цілих дві години.
Вражений художністю образа і зважаючи на такий його стан, т. Іщенко негайно, навіть без звичайних при вилученні речей з церков формальностей, взяв його до Лаврського Музею.
Привезена до Лаври, картина в тому-ж майже вигляді, в якому знайшов її тов. Іщенко, де-який час перебувала в Іконному Відділі Музею, а потім виставили її в Відділі Культів, при чому ніякої атрібуції або визначення їй дано не було, а у вступному інвентарі Музею записано її було так:
«Ч.—11390. Картина «Адам і Єва» попсована».
Фігурувала картина в Відділі Культів, очевидно, не як художній твір, а як «курьоз». Нагота фігур, кажуть, правила за привід до відповідних коментарів з боку антирелігійних екскурсоводів і викликала глузування та фрівольні посмішки навідувачів.
Весною 1928-го року, коли за наказом НКО, київські музеї виділяли з свого складу де які речі, що не відповідають цільовому наставлінню даного музею і не мають значіння для української культурн, Лаврський Заповідник до списку таких річей вніс між іншим і «Адама з Євою». Але, перед тим, як санкціонувати цей список, Інспектор Охорони Памяток Мистецтва проф. Ф. Л. Ернст, в згоді з администраціею Заповідника, запропонував мені оглянути картину, обіцяючи, в разі я визнаю її за варту зайняти місця в колекціях Музею Мистецтва, покласти на вивіз її своє veto і передати Музееві.
11-го червня я побачив картину уперше і з першого-ж погляду упевнився що маю перед собою річ не тільки, як то кажуть «класну», але твір першорядннй. Не вагаючися, одразу-ж я визнав її за твір Кранаха, коли не самого майстра, то його школи. Цю атрибуцію я не проминув зазначити, заводячи картину до інвентарю Музею і в інформиційній замітці, що подав був до «Пролетарської Правди» про нове придбання Музею1).
