Нам не пощастило дізнатися, в який спосіб та коли потрапила картина німецького майстра XVI століття до Троїцької церкви. Священник Стешенко, що був її настоятелем з року 1919-го, на запитання наші з цього приводу міг сказати лише те, що заступивши посаду, він зостав картину в притворі, де вона містилася, казав він, не як ікона — священний образ, а як окраса — твір релігійного сюжету; а про те, хто її усунув під сходи на дзвіницю, священникові Стешенкові невідомо, бо за часів Революції церква не один раз переходила з з рук до рук, були в ній і славяне тихоновці, і українці, і живисти. Попередник священника Стешенка на посаді настоятеля минулого року помер, а з сучасного складу причту про походження картини ніхто нічого не знає.
Є відомости, що передаю їх зі слів Директора Лаврського Музею П. П. Курінного, ніби картина потрапила до Троїцької церкви разом з іншим культовим майном при ліквідації полкових церков тих військових частин, що за імперіялістичної війни оперували в Галичині. Проте ці відомости ніяким свідотцтвом не стверджуються.
Картина, як сказано, перебувала в дуже неприглядному стані (мал. 1). Дошки, скріплені старим паркетом, в багатьох місцях розійшлися і покоробилися, розклеївся і самий паркет. В одному місці частина дошки випала, утворивши неправильної чотирьохкутньої форми дірку 26 см. завдовжки і коло 10 см. завширшки, що знищила третину голови Адама. Всю картину вкрито було брудом і порохом, закрапано свічним віском і пошарпано. Після того, як зверхня забрудження було змито (на що довелося витратити не одно відро води) виявилося, що її доконче треба реставрувати.
Груба верства потемнілого підфарбовавого лаку так заховувала саме малювання, що під його одноманітним буро-жовтим шаром не тільки не видно було колориту картини, але губився й самий рисунок, і деталі композиції в значній мірі були нерозбірливі.
