перелічуються де-які його твори: «Венера з Купідоном», «Єлена» «Геба», «Грації», «Музи», «Адам з Євою», то-що. Автор епітафії каже між іншим, що хоч небіжчик був і нижче за батька художньою умілістю, але переважав його дотепом (чи як перекласти цей латинський термін—«ingenium»?): «Tu plus ingenii. genitor plus artis habebat».
Цей самий ingenium,— чи тлумачити це слово в розумінні певної легкости, безпосередньости та щирости художньої думки, винахідливости, чи, як то хоче, Глазер в розумінні освіченостн в галузі класицизму,—безумовно почувається в картинах згаданої групи. Що правда, в основі майже всіх цих картин лежать композиції створені старим Кранахом ще за молоді його роки: «Суди Лариса» повторюють мотив гравюри 1509 р. 7), «Венера з Амуром» Ермитажну «Венеру» і т. д. але все-ж згадані стильові їх особливости досить виправдують атрибуцію їх Гансові.
До числа творів, що в них гипотетично можна вбачати руку Ганса Кранаха, належить і наш «Адам з Євою». Ця тема, як вже було сказано, широко розроблялася в майстерні Старого Луки. За найранішу з речей такого роду можна вважати Мюнхенську картину; «Адам і Єва» Брауншвейгського Музею стосується до 1516 р. до року 1531 належать картини Дрезденської Галереї, (мал. 4 і 5), «Адам і Єва» Флорентійських Уффіцій належать до 1528 р.»; до цієї-ж серії відносяться аналогичні композиції у Відні, Лондоні, невелика картина 1521 р. в Антверпені то-що.
В низці цих речей наша картина має зайняти одно з перших місць з погляду художньої досконалости. В жодній з них не винайдено, так як в нашій, відповідних до характеристики фігур поз і мотивів руху. Внутрішня боротьба млявої натури почувається в непевній, нерішучій позі спокушеного Адама. Тримаючи яблуко в руці він, неначе ще вагається їсти йому чи ні і виразним жестом чухає свою потилицю. Цей саме жест двічі зустрічаємо, але без пситологичної мотивації в дрібних
