Сторінка:С. Гиляров. Новознайдений твір Кранаха в Музеї мистецтва Всеукраїнської академії наук.djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


музеях, до останніх часів майже всі приписувалися Луці Старшому і лише твори, з ясно примітними рисами стилю другої половини XVI ст., або документально датовані часом після 1553 р., відносилися на рахунок Молодшого Луки.

Новітня художня історична критика, на чолі з доктором Флексигом, вилучає з усієї маси продукції школи Кранаха окрему групу речей, що в них спостерігаються певні особливости, які відрізняють їх від безумовно власноручних творів старого Луки і дозволяють вбачати в їх авторі самостійну художню індивідуальність. Це саме ті картини, що в уяві широких мас аматорів передносяться як найхарактерніші для всєї школи Кранаха:— мітологичні та алегоричні сюжети з голими фігурами,—вже згадані — «Венери», «Діани», «Німфи», «Суди Париса», «Лукреції», то-що. Серія цих картин починається з середини 20 р.р. XVI ст. і що далі зростає і множиться—«se multiple d'une façon inquiètante»—за виразом одного старого дослідника (Зедлиць) 9). Властива цим картинам якась своєрідна отруйна еротичність, щось хоробливо декаденське, дійсно, не гаразд ув'язується з міцним, інколи грубуватим, але здоровим стилем творів, що до того часу виходили з майстерні Кранаха.

Отже, міркує Флексиг, хиба могли подібні речі (речі, що їх Мутер називає просто «сальностями» — Zoten) вийти з під пензеля Старого Луки, шановного бургомістра Вітенберга, друга й приятеля Лютера і Меланхтона? І коли взяти до уваги, що як раз на той час, коли з майстерні Кранаха почали виходити такі картини, припадає зрілість, а відповідно до того і участь в майстерні, його старшого сина Ганса, те чи не натурально віднести їх на рахунок цього молодого чоловіка?

Мало що відомо про Ганса Кранаха 10). Народився він р. 1505, учився в батька, працював в його майстерні; року 1536 виїхав до Італії, того-ж таки року захворів там на малярію і помер в Болон'ї. В епітафії, складеній небіжчикові вітенберським гуманістом магістром Йоганом Шпігелем латинськими виршами, в реторичній формі вихваляється його рано загублений талант,