мудрости Дюрера, ні з глибиною почуття Грюневальда, ніз нервовим натуралізмом Гольбейна. З них виходять аромат і чарування властиві лише пізнім квітам перезрілого мистецтва. І, коли малярство Грюневальда відноситься до готики, як шумливе барокко до спокійного стилю ренесанса, то Кранахове мистецтво—ніжне рококо пізне-німецької готики».
Ми не будемо стежити за поступовим ходом творчости Кранаха, за усіма ухилами, хитаннями та змінами його стилю, що їх Верман порівнює до стрибків. Зауважимо відгук італійської манери в прекрасній «Мадоні» Верлицького Музею, що нагадує образи Люїні; «Мадону з ялинкою» різниці Бреславльського собору, де в пейзажному фоні Кранах знов знаходить свою передвітенберську манеру; згадаємо Ермитажну «Венеру» 1509 р. перший підхід до проблеми голого жіночого тіла, що згодом зайняла таке місце в продукції школи Кранаха; відзначимо, як догадку, вплив Джорджоне в «Лежачій німфі» Мюнхенської Пінакотеки і поруч згадаемо цілком середневічну алегорію «Deг Sterbende» («Умирающий») — ілюстрацію до улюбленої в літературі Середніх Віків «Ars moriendi» («Мистецтво вмирати»), що нею так захоплювався Гете. Неможна проминути й майстерні роботи Кранаха в галузі портрета, так репрезентативно урочистого («Герцог Генрик Скромний»), як і об'єктивно реального («Доктор Шейринг») і серед них низку портретів діячів реформації на чолі з Лютером і Меланхтоном.
Безперечно, що крім моментів особистої еволюції самого майстра до згаданих різнобоїв і різноманітности його продукції спричинилися індивідуальні особливости окремих митців—учасників його художнього підприємства. Як згадано, фірма Кранаха була досить численна. Архіви зберегли чимало імен художників, що до неї нележали: три брати Кродель, Готфрид Лейгль, Пітер Родельштадт, Ганс Брозамер, Франц Тимерман та инші. Але перше місце серед них займають два сини голови фірми Йоган (Ганс) та Лука Молодший.
Серед картин Кранахової школи, які розкидано по різних
