Мруся. А чому мені й не пожартувати, — я ж не черниця?..
Серж. Я йому в'язи зкрутю,
Маруся. Завіщо? (Сміється). Чи не ревнуєте?
Серж. Бач, ще й сміється, свинота… У-у, задавлю! (Міцно обніма її й садовить собі на коліна).
Маруся (пручається) Одчепіться, паничу, ще хто загляне. (Озирається).
Серж. Не загляне. (Перехиляє її на руку й хоче поцілувати).
Маруся (раптом виривається й одбігає убік). А дзуськи!.. який ласий… Я вам не Ганна, у мене облизня піймаєте.
Серж. А хіба що Ганна?
Маруся. Тоб-то й не знаєте, як поневіряється?
Серж. Ну й нехай собі. А тобі що до того?
Маруся. Та нічого… Я знаю, що Ганна дурна й необачна, через те й кажу, що у мене облизня піймаєте.
Серж. Хіба? Дуриш… (Обнімає Марусю).
Маруся. Пустіть, а то кричатиму. (Озирається на двері).
Серж. Не пушщу, поки не обіймеш гарненько й не поцілуєш.
Серж (хутко приймає руки; до матері). Дивіться, мамо, якою ганчіркою стіл зтирає.
Вікторія Францовна (до Марусі). Хіба чистішої не знайшла? Та чого це ви так довго прибираєте? А де-ж Іван?
Маруся. Я зараз… Хіба мало горниць. Ось піду покличу його. (Виходить).
Серж. Трам—та—рам—та—рам—та—та… (виходить на веранду).
Ольга О-ох… (Сідає).
