Леонид. Тепер цієї майже не співають.
Творогин. Оттакої!.. А якої-ж?
Шах. Еге-ге, тепер навіть гімназисти виспівують: „Ще не вмерла Україна", або — „Ви жертвою палі"…
Творогин. Ну, я таких і не чув… Як—же ви поживаєте, Матвіє Львовичу?.. Про вовка помовка, вовк і тут… (Сміється до Вікторії Францовни).
Шах. Хіба про мене що балакали?
Творогин. Хм… як би вам сказать… Жита у вас, Матвіє Львовичу, завидки беруть, побий мене Бог!.. Кіп по п'ятнадцять, не менш…
Шах. Де там?.. не буде.
Творогин. Як то не буде? Скрізь в окрузі не побачиш таких. А ячмені, а пшениці… Антік! Розбагатієте в в одне літо, побий мене Бог!.. Тепер можна хоч і женитись, буде за віщо весілля справити… хе-хе-хе, побий мене Бог! А у мене й молода на прикметі.
Шах (сміється). Цікаво. Де ви її нагляділи.
Творогин. О, хіба мало панночок в окрузі? Ого, таку горличку намітив, що… як-би вам сказать… повік Творогина, Михайла Івановича згадуватимете.
Шах. Що-ж, валяйте, — де наша не пропадала.
Творогин (6'є Шаха по плечу). Отсе по-моєму, побий мене Бог! Люблю, люблю за це… Дай я тебе поцілую. (Цілуються). Маладчага!.. У нас у полку був ад'ютант Грицій, так той тоже було… як-би вам сказать…
Творогин. Дивній, чудовій Євдокії Платоновні моє пошановання!.. От невіста, так невіста. Не я буду, коли не висватаю якого короленка, побий мене Бог!
Ольга. Буде вже вам сватать. (До Шаха й Леонида) Ходімо!
Творогин. Куди це? Мабуть на острів? Бач, — так і є… Добро, щасливі! Як-би не пильне діло, поїхав би і я з
