од досягнутого в даний момент щабля розвитку продукції й од шляхів сполучення. Не „вільна творчість розуму“ геніяльних воєвод впливала в цьому напрямкові на перетворення, але винайдення поліпшеної зброї й зміна салдатського матеріялу; вплив геніяльних воєвод найбільше обмежується тим, що пристосовує ведення боротьби до нової зброї й нових борців.
Суперництво між броненосною та артилерійською справою ще таке далеке від завершення, що тепер звичайно, всі суда, що будуються, майже не задовольняють вимог, їх вважають за застарілі перш, ніж їх мають спустити на воду. Сучасне бойове судно — це не тільки продукт великої індустрії, але разом з тим і зразок її. Ця плавуча фабрика існує, проте, переважно для марнотрацтва грошей. Країна з найбільш розвиненою великою промісловистю користується майже монополією по будуванню цих судів. Усі турецькі, майже всі російські й бійльшість германських броненосців збудовано в Англії; броні для будь-якого призначення готуються виключно в Шеффільді: з трьох залізнообробіточних заводів Європи, що одні тільки можуть виготовляти найтяжчі гармати, два (у Вульвичі й Єльсвикові) знаходяться в Англії, а третій (Круппа) в Німеччині. Цей приклад показує найбільш наочно, що „безпосереднє політичне насильство“, яке, за п. Дюрингом, становить „основну причину економічного становища“, навпаки, цілком підлягає економічному становищу; що не тільки постановка, але й управління знаряддям насильства на морі — бойовим судном само стало галуззю сучасної великої промисловости. Від того, що справа набула саме такого характеру, нікому не прийшлося так зле, як саме „силі“, державі, якій зараз одне судно коштує стільки само, як раніше ціла невелика флота; до того ж державі доводиться миритися з тим, що ці дорогі суда перш, ніж спущені в воду, вважаються вже за старі, і значить, знецінюються; опріч того, державі не може бути приємним, як і п. Дюрингові, що людина „економічного стану“, інженір, має нині більше значіння на облавку судна, ніж людина „безпосередньої сили“ — капітан. Навпаки, ми з свого боку не маємо ніякої підстави турбуватися про те, що через суперництво між бронею й гарматою бойове судно доведено до такої мистецької міри, що роблять його так невразливим, як і непридатним до війни, і що через це й на полі морської війни виявляються ті внутрішні закони діялектичного руху, згідно з якими мілітаризм, як і всяке історичне явище, гине від наслідків свого власного розвитку.
В даному разі виявляється, як найясніше, що зовсім неправдиво, ніби „первісне треба шукати в безпосередньо політичному насильстві, а не в посередній економічній силі“. Навпаки. Справді, поставимо питання: що є первісним у са-
