мому насильстві? Економічна сила, можливість розпоряджатися силами сучасної промисловости. Політична сила на морі, представниками якої є сучасні військові суда, є зовсім не „безпосередньою“, вона прямо залежить од економічної сили, від високого розвитку металургії, від кількости дотепних техників і численних вугільних копалень.
Г. ПЛЕХАНОВ
Ескимос обстоює особисте присвоєння одежі, зброї й знарядь праці з тої простої причини, що таке присвоєння далеко зручніше й воно виходить з самих властивостей речей. Щоб навчитися добре володіти своєю зброєю, своїм луком або бумерангом, первісний мисливець повинен пристосуватися до нього, добре вивчивши його індивідуальні властивості, і по можливості пристосувати його до своїх власних індивідуальних особливостей. Приватна власність тут природнє явище більше, ніж якийсь инший рід присвоєння, й тому дикун «переконаний» в її перевазі, він, як нам відомо, навіть гадає, що знаряддя індивідуальної праці й зброя мають якийсь таємничий звязок з їхнім власником. Але його переконання виросло з життьової практики, а не повстало перед нею, і виникло не з властивостей його «духу», а з властивостей тих речей, що з ними має діло, і з характеру тих способів продукції, що неминучі для нього за даного стану його продукційних сил.
До якої міри життьова практика впливає на виникнення правових поглядів, свідчить сила символічних акцій, що існували в первісному праві. Способи продукції змінилися, як і обопільні відносини людей у продукційному процесі, змінилася життьова практика, а «переконання» зберегло свій колишній вигляд. Воно суперечить новій практиці, і ось, виникають фікції, символічні знаки, акції що їхня єдина мета полягає в формальному усуненню цієї суперечности. Де-далі суперечність усувається, нарешті, як найрадикальніше: на грунті нової економічної практики створюється нове правове переконання.
Не досить констатувати виникнення в даному суспільстві приватної власности на ті або инші предмети, щоб тим самим уже визначити характер інституту. Приватна власність завше має межі, що цілком залежать од економії суспільства.
«Дикун присвоює собі лише ті речі, що йому безпосередньо корисні. Лишок, хоч би він його набув працею, він оддає даремно иншим членам родини, клана або племени», — каже п. Ковалевський. Зовсім те саме каже й п. Ринк про
