ескимосів. Як же повстають такі порядки в диких народів? За словами п. Ковалевського, вони виникають від того, що дикуни не знають ощадження. Цей не зовсім ясний вираз невдалий особливо тому, що ним зловживали вульгарні економісти. Проте зрозуміло, в якому розумінні його вживає наш автор. «Ощадження» первісні народи справді не знали з тої простої причини, що їм було незручно, й просто вони не могли практикувати його. М'ясо забитого звіря дикуни могли зберігати в незначній мірі: воно псується й тоді його не можна споживати. Розуміється, коли б його можна було продавати, то дуже легко було б «ощаджувати» гроші, що за нього взяті. Але грошей ще не було на цій стадії економічного розвитку. Отже, сама економія первісного суспільства ставить тісні межі розвиткові «ощадности». Опріч того, сьогодня мені пощастило вбити великого звіря, і я переділив м'ясо з иншими, а завтра (полювання-річ непевна) я повернувся ні з чим, і зо мною ділять здобич инші члени мого роду. Звичай ділитися стає, таким чином, чимсь на зразок взаємного страхування, без якого було б неможливим життя мисливських племен. Нарешті, не треба забувати, що в таких племен приватна власність існує тільки в зародковому стані, переважає ж власність громадська; звички й звичаї, що виросли на цьому грунті, також обмежують сваволю особистого власника. Переконання й тут іде за економікою.
Звязок правових понять людей з їхнім економічним побутом добре вияснюється тим прикладом, що його охоче й часто згадує в своїх творах Родбертус. Відомо, що стародавні римські письменники енергійно повставали проти лихвярства. Катон-цензор стверджував, що лихвяр гірший за злодія (так і казав старий: рівно вдвічі). В цьому з поганськими письменниками погоджувалися цілком отці христіянської церкви. Але характерно, що й ті, й другі повставали проти відсотка, що давав грошовий капітал. До позик натурою й до лихви, що приносили вони, вони ставилися далеко м'ягше. Чому це так? Саме тому, що грошовий, лихвярський капітал спустошував тодішнє суспільство; тому, що він «занапащав Італію». Правове «переконання» й тут ішло рука в руку з економікою.
На грунті даного стану продукційних сил складаються певні відносини продукційні, які дістають ідеальний вислів у правових поняттях людей і в більш–менш «абстрактних правилах», в неписаних звичаях і писаних законах. Доводити нам це-вже непотрібно: це, як ми бачили, доводить за нас сучасна наука права (нехай читач пригадає, що говорить з цього приводу п. Кавалевський). Але слід поглянути на це з другого боку й саме ось з якого. Раз ми вияснили собі, яким чином правові поняття людей створюються їхніми
