або змінити природню ходу подій, а в тому, що її діяльність стає свідомим і вільним виявленням цієї необхідної й несвідомої ходи. В цьому-все її значіння і в цьому — вся її сила. Але це — колосальне значіння, страшна сила.
Бісмарн казав, що ми не можемо робити історію, а повинні ждати, поки вона буде зроблена. Але хто ж робить історію? Її робить громадська людина, що є її єдиним „чинником“. Громадська людина сама творить свої і ц. т. громадські, відносини. Але коли вона творить за даного часу саме; такі, а не инші відносини, то це відбувається, розуміється, не без причини; і це зумовлює стан її продукційних сил. Жодна велика людина не може накинути суспільству такі відносини, що вже не відповідають станові цих сил або ще не відповідають йому. В цьому розумінні вона справді не може робити історії, і в цьому випадкові вона даремно стала б пересувати свого годинника: він не прискорив би часу й не повернув би його назад. Тут Лампрехт цілком правий: навіть на вершині своєї могутности Бісмарк не повернув би Німеччину до натурального господарства.
В суспільних відносинах є своя логіку: поки між людьми існують дані взаємовідносини, вони (люди) неодмінно будуть відчувати, думати, поводитися саме так, а не инакше; проти цієї логіки також даремно брався б боротися громадський діяч: природня хода речей (ц. т. ця логіка суспільних відносин) зробила б з його зусиль ніщо. Але коли я знаю, в який саме бік зміняються суспільні відносини через дані зміни в суспільно-економічному процесі продукції, то я знаю також, в якому напрямкові зміниться й суспільна психіка, отже я можу впливати на неї. Впливати на соціяльну психіку-значить впливати на історичні події. Таким чином до певної міри я, проте, можу робити історію, і мені не треба ждати поки вона зробиться…
І не для одних тільки „начинателів“, не для одних „великих людей“ одкрите широке поле діяльности. Воно відкрите для всіх тих, хто має очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, й серце, щоб любити своїх близьких. Поняття великий — поняття відносне. В моральному відношенні великим буде всякий, хто, за євангельським виразом, „кладе душу свою за друзів своїх“.
М. ЛЕНІН
Усвідомлення непослідовности, незакінчености, однокобости старого матеріялізму привело Маркса до переконання в конечності «погодити науку про суспільство з матеріялістичною основою й перебудувати її відповідно до цієї основи». Коли
