матеріялізм взагалі пояснює свідомість буттям, а не навпаки, то що до суспільного життя людськости матеріялізм вимагав пояснення суспільної свідомости з суспільного буття. «Технологія, — каже Маркс («Капітал» т. I), — відкриває активне відношення людини до природи, безпосередній процес продукції її життя, а разом із ним і суспільних умов її життя та духовних уявлень, що з цих умов виходять».
«Матеріялістичне розуміння історії, або, вірніше, поширення матеріялізму на царину суспільних явищ, усунуло дві головні хиби попередніх теорій. По–перше, вони в кращому разі розглядали лише ідейні мотиви історичної діяльности людей, не досліджуючи того, чим викликано ці мотиви, не схоплюючи об'єктивної закономірности в розвиткові системи суспільних відносин, не вбачаючи коренів цих відносин у щаблеві розвитку матеріяльної продукції; по–друге, попередні теорії не охоплювали якраз чинности мас людности, тоді, як історичний матеріялізм уперше дав можливість з природньо-історичною точністю дослідити суспільні умови життя мас і зміни цих умов. Домарксівська «соціологія» й історіографія в кращому випадкові нагромаджували незвязані між собою голі факти і відтворення поодиноких моментів історичного процесу. Маркс показав шлях до найширшого, всебічного процесу виникнення, розвитку й занепаду суспільно-економічних формацій, розглядаючи сукупність усіх суперечних тенденцій, зводячи їх до точно означених умов життя й продукції ріжних клас суспільства, усовуючи суб'єктивізм і сваволю в виборі окремих «найголовніших» ідей або в тлумаченнях їх, відкриваючи коріння всіх без винятку ідей та всіх ріжних тенденцій у стані матеріяльних продукційних сил. Люди самі творять свою історію, але чим визначаються мотиви людей і саме мас людських, чим викликаються зіткнення суперечних ідей і змагань, яка сукупність усіх цих зіткнень усієї маси людських громад, які об'єктивні умови продукції матеріяльного життя, що творять базу всієї історичної діяльности людей, який закон розвитку цих умов, — на все це звернув увагу Маркс і показав шлях до наукового вивчення історії, як єдиного, закономірного в усій своїй величезній багатогранності й суперечності процесу.
Що в кожному суспільстві змагання одних членів ідуть всупереч змаганням инших членів його, що суспільне життя багате на суперечності, що історія виявляє перед нами боротьбу між народами й громадами, а також і в самих них, та опріч того ще зміну періодів миру й воєн, революції й реакції, застою й швидкого поступу, — факти ці загальновідомі. Маркс дав провідну нитку, що дозволяє відкрити закономірність у цьому неначе б і лабиринті й хаосі, — він дав теорію класової боротьби. Тільки вивчення сукупности змагань усіх членів суспільства чи групи суспільств може привести до
