до таких висновків: в передкапіталістичних формах суспільства всі відносини далеко консервативніші, темп життьовий далеко повільніший, змін далеко менше, ніж за капіталізму. Командна класа тут — земельна аристократія — можна сказати, спадкоємна класа. Ця от тяжка непорушність відносин уможливлювала закріплення класових привилеїв — з одного боку, повинностей — з другого, рядом юридичних норм; ця непорушність дозволяла одягати на класу (чи класи) сорочку „стану“. Таким чином, загалом беручи, стани йшли тією ж лінією що й класи чи групи клас у їхній протилежності якійсь одній класі. Але цій відповідності було завдано непоправного удару розвитком товарово-капіталістичних відносин, далеко рухливіших і гнучкіших: „хам“ дерся нагору, з'являлися так звані „нуворіш“ (скороспілі багатії) і це було звичайним явищем; частина землевласників переходила на капіталістичні звичаї, друга — бідніла, злидніла, третя — трималася на старому рівні і т. д. Таким чином, рухливість капіталістичних відносин підтяла всякий грунт життю станів. Переходова доба розкладу феодальних відносин і знайшла собі виявлення в чим-раз більшій невідповідності між економічним змістом клас і станово-юридичною оболонкою. За такої от доби й створилася невідповідність, що неминуче спричинилася до краху всієї станової системи. Станова оболонка стала непримиренною що до дальшого зростання капіталістичних продукційних відносин, так само як з дальшим зростанням продукційних сил починає їм шкодити й класова оболонка продукційного процесу. От чому Маркс у „Злиднях Філософії“ писав: „Умовою визволення робітничої класи є скасування всяких клас, так само, як умовою визволення третього стану… було скасування всяких станів“. А Енгельс, пояснюючи, додавав до цього місця таку примітку: „Про стани тут говориться в історичному розумінню станів феодальної держави, станів з певними й одмежованими привілеями. Революція буржуазії скасувала стани з усіма їхніми привілеями. Буржуазне суспільство знає тільки класи. Тому було повною суперечністю з історією, коли пролетаріят звано було „четвертим станом“.
Отже, для доби тривалих передкапіталістічних систем стани були юридичним виявленням клас; чим раз більшу розбіжність цих величин (порушення рівноваги між класовим змістом і становою юридичною формою) було викликано зростанням капіталістичних відносин і розкладом старих феодальних клас, не тільки вищих, а й нижчих; за феодальної системи селянство, як класа, загалом беручи, було й селянським станом; згодом же з селян почала виходити і хліборобська буржуазія, і пролетаріят, дві протилежних класи; станова ж сорочка лишалася однією; ясно що вона мусіла розірватися.
