Билый усъ, стару чупрыну
Витеръ розвивае,
То прыляже, та послуха,
Якъ кобзарь спивае,
Якъ серце сміетця, слипи очи плачуть —
Послуха,… повіе…
Старый заховавсь
Вь степу, на могыли, щобъ нихто небачывъ,
Щобъ витеръ по полю слова размахавъ,
Щобъ люды не чулы — бо то Боже слово,
То серце по воли зъ Богомъ розмовля,
То серце щебече Господнюю славу…
А думка край свита на хмари гуля
Орломъ сызокрылымъ литае, шыряе,
Ажь небо блакытне шырокымы бье,
Спочыне на сонци, іого запытае —
Де воно ночуе? — Якъ воно встае? —
Послухае моря що воно говорыть? —
Спыта чорну гору — чого ты нима? —
И знову на небо, бо на земли горе,
