Стари́й сидівъ въ соро́чці бі́лій,
Въ брилі, на при́спі. Передъ імъ
Зъ соба́кою уну́чокъ гра́вся,
А вну́чка въ ю́пку одягла́сь
У Ка́трину и ніби йшла́
До діда въ го́сті. Засмія́всь
Стари́й и вну́чку привіта́въ,
Нена́че спра́вді молоди́цю.
»А де́ жъ ти діла паляни́цю?
Чи, мо́же, въ лі́сі хто одня́въ?
Чи по́-просту — забу́ла взя́ти?…
Чи, мо́же, ще й не напекла́?
Э, со́ромъ, со́ромъ, ле́пська ма́ти!«
Ажъ зиркъ, — и на́ймичка ввійшла́
На двіръ. Побігъ стріча́ти
|
Зъ ону́ками свою́ Га́нну.
»А Ма́рко въ доро́зі?«
Га́нна діда пита́лася.
— »Въ доро́зі ще й до́сі.»
— »А я ле́две доплела́ся
До ва́шоі ха́ти.
Не хотілось на чужи́ні
Одній уміра́ти!
|
