И возда́стъ імъ за діла́ іхъ Крова́ві, лука́ві, Погу́бить іхъ, и іхъ сла́ва Ста́не імъ въ несла́ву.
Чи е́ що́ кра́ще, лу́чче въ св́іті, Якъ у-ку́пі жи́ти, Зъ бра́томъ до́бримъ добро́ пе́вне Позна́ть, не діли́ти? Яко мѵро доброво́ннє Зъ голови́ честно́і На бо́роду Ааро́ню Спада́е росо́ю И на ши́тиі оме́ти, Ри́зи дороги́і, Або́ ро́си Ермо́нськиі На святи́і го́ри Висо́киі Сио́нськиі Спада́ють и тво́рять Добро́ тва́рямъ земноро́днимъ
