Журбою
Не наклычу соби доли,
Колы такъ не маю.
Нехай злыдни жывуть тры дни —
Я ихъ заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щобъ ворогы не бачылы,
Якъ лыхо сміетця…
Нехай думка, якъ той воронъ,
Литае, та кряче,
А серденько соловейкомъ
Щебече, та плаче
Нышкомъ — люды непобачуть,
То й не засміютця…
Не втырайте жъ мои сльозы,
Нехай соби льютця,
Чуже поле полывають
Що дня и що ночи,
Поки попы… не засыплють
Чужымъ пискомъ очи…
Оттаке-то… а що робыть!
Журба не поможе.
