«Ой Днипре мій Днипре широкій, та дужій
Богато ты батьку у море носывъ
Козацькои крови, ще понесешъ друже,
Червонывъ ты сынѣ, та не напоивъ
А сю ничъ упьеця, пекелнее свято
По всій Украини сю ничъ зареве,
Потече багато, багато, багато
Шляхетскои крови; козакъ оживе,
Оживуть Гетманы, въ золотимъ жупани;
Прокинеця доля, козакъ заспива, —
Ни жида, ни Ляха, а въ степахъ Украйны,
Дай то Боже милый, блесне булава,»
Такъ идучи думавъ въ латаній свытини
Сердега Ярема съ свяченымъ въ рукахъ.
А Днипръ мовъ подслухавъ широкій та сыній
Пиднявъ горы-хвыли… а въ очеретахъ —
Реве, стогне, завивае,
Лозы нагинае;
Гримъ гогоче… а блыскавка
Хмару роздерае
Иде соби нашъ Ярема
Ничого ныбачить,
Одна думка усмихнеця,
А друга заплаче.
Тамъ Оксана, тамъ весело
