рука з за фіранки простягла білого конверта. Юра вирвав його й тремтячими руками намагався розірвати дебелий папір. Зрештою це вдалося. М'ятий папірець було недбало складено. На папері стояло.
|
«Юрко, прости, що не побачив на прощання. Їду в справах на місяць чи два. Тобі дещо розкаже Модест. Усе, що він скаже, так є. Ти мусиш мені вірити. М“. |
Це й усе. Що спільного між Модестом та Миколою може бути? У що він, Юра, мусить вірити?
Дебела жінка, що гнала кудись корову, спинилась проти нього і з цікавим спочуттям, розглядала його.
Юра опам'ятався. Посміхнувшись, тихо пішов назад до театрального парку.
По дорозі він знову й знову перечитуваа таємного папірця, й перед ним повставала з хворобливою яскравістю вся чудернацька постать Миколи та його глибокі блакитні очі.
Модест зустрів Юру біля паркового водограю. Підійшов до нього і якось надміру сильно стиснув його руку.
— Мені треба вам, Юро, дещо сказати.
Юра впився очима в пухке й червоне обличчя Модеста.
