— Микола Степанович казав вам?
Юра, потакуючи, хитнув головою.
— Ну, от… — здавалось, Модест кепкує й умисне розтягає своїм пропитим басом те, чого з такою нетерплячкою чекає схвильований Юра.
— Ну?
— Та я не знаю, чи слухатиметесь ви?
— Ви глузуєте? — не стерпів Юра.
— Ха-ха-ха, — розкотився демонським реготом Модест, — чого б, любчику, я мав глузувати? Ну, ха-ха, — не ображайтеся. Ха-ха-ха!
Юра одвернувся й шукав гарячим зором відпочинку десь далеко в туманнім Заріччі.
Модест раптом зробився поважний і строгий, що зовсім не до лиця було цій дурацький фігурі.
— Пане Юро! Сьогодні об 11-ій, себ-то за 3 годині, ви сідаєте на поїзд, щоб завтра о 7-ій, рахуючи час на 20 верст пішки, бути в Блискучому. Дорога вам відома. Маєте гроші.
— Це Микола? — з недовір'ям Юра.
— Микола Степанович, — поважно ствердив Модест.
— Що я маю робити в Блискучому?
— Стрітися зі мною в школі.
— Слухайте, Модесте! Або я божеволію, або ви знущаєтесь з мене, або я чогось не розумію — для чого маю я їхати чорт-зна куди? Для
