Божевільний жах, відчуття подвоєности пекучим вогнем розпирає свідомість.
— Ти — я?
А той міцно держить його за лікоть:
— Ходімо до Галі!
Б'ючися в передсмертній тривозі, Юра напружує останню волю й добуває з халяви ножа.
— Гілецький, ви збожеволіли!
Ніж м'яко випав з рук.
— Я — Надя! Хіба ви не чуєте? Та, що вчора вас стріла у школі. Вовкова Галя з підводою чекає вас за городом. Вони з Гаюном під Містечком переховуються. Ходімо негайно, бо буде пізно. Уже світанок займається. Тут ззаду є шпара в плоті. Швидше-бо!
Він подивився долі — нікого, помацав ногою — нема… Лише дівчина тягне за лікоть і крізь безодню темряву жаринками печуть її бентежні очі…
По замерзлих вибоях підскакував рипучий візок, гнали в безмежну темряву незримі коні, а назустріч обіруч летіли патлаті постаті живицею сповнених сосен. Угорі курілися хмари, все ясніше визначаючи свої обриси перед лицем недужого світанку.
— Галю!
