стріч, скалками розтікшися по холоднім баґнеті. Ліхтарик підскочив і врізався в очі.
Спершись на воза ліктем і спустивши баґнета, їх глузливо розглядав Модест.
Мовчанка тяглася, як вічність. Дерева прошуміли й ущухли.
— Що там? — спереду.
— Пропусти! — пробасив Модест.
І коли коні рушили знову, ззаду розлігся демонічний регіт:
— Хо-хо-хо! Похіщеніє Европи! Хо-хо-хо! Ох-хо-хо-хо!
Змовкло. Галя, важко дихаючи, жувала соломинку. Ранок розлився неясним серпанком, окресливши тихі риси її блідого обличчя. А назустріч летіли сосни.
— Галю…
— Юро, ми приїхали.
Коні стали. Рипучими сходами вони зійшли на зогнилий ґанок напівзруйнованої лісової хатини.
— Лягайте, відпочиньте!
— Я не стомився, я не хочу спочинку…
— Я, Галю, на грані життя хочу вам, хочу тобі сказати до кінця, хочу сказати до краю…
Вона скинула хустку, її волосся безладно розсипалось на груди. Вона сіла на лаву.
— От, Галю… — сів поруч неї Юрко. Нараз під дужою рукою широко одкрилися двері.
