Через кожні три годині здригалось серце лісової тварини — зайця, білки від тужного посвисту: з Петербургу на Виборг, з Виборгу на Петербург. Прошушухає й змовкне… і вмре, а між холодних гранітів ходить самотність і снує болотами таїну. Мухомори збирає, ялівцем тріщить, грузне в болото й очима впивається у сполох північний… Фінляндіє! Лісова чарівнице!
і одного такого літнього вечора, коли посвистіло й умерло, — лишився на стації чоловік випадково й фатально… Він забув, що це «закордон» і що хвилина у фіна не українська. Чоловік їхав з іматри і в душі віз мандрівний вогник, що впаде отрутою за молодих років у душу й подекуди життя здатен покалічити Життя — спокій та тишу…
іскра впала на іматрі. Дивися в глибінь водоспаду, коли не сірі очі маєш, а сірі — загин!
Чоловік лишився. Якусь хвилину розгублено стежив, як жовті плями ліхтарів зникали на вістрі вилиць колійних… Далі свиснув, так, несвідомо — аби-що, й не став чекати дальшого поїзду…
Мустам'які — це чорна гора, де властиво нічого чорного й бути не може, це гора фінів, по якій ходить і ходить зелена ворожка — труїть самотою чужинців і тягне в болотяну тугу… В гранітний полон…
Чоловік, що лишився на стації, рушив стеж-
