Павлика витягли без кашкета в одній сорочці. Вороні кучері безладно маяли за вітром, чорну сорочку було розщібнуто. Нагорі щось зойкнуло вдруге і звірячим стогоном одізвалося в Юриній душі.
— Два бріліанта цєна вашему мєрзавцу!
Павлик коливався, як п'яний. П'яні офіцери тягли за руки, розмахуючи в повітрі ноганами.
Минули ріг. Серце одлягло, уся кров кинулась в обличчя.
Від стовпа до стовпа, від будинку до будинку, стежив, перебігав і ховався, як кіт чатує мишу.
Ось минули освітлений льох — «Бакалейня Орона» і крізь розбиті двері розірвалося прокляття:
— Бога!.. Мать!..
А у відповідь прокляттю розляглось нечуване і різке крізь морозне повітря єдине слово:
— Маме! Маме…
І це «маме» підхопив вітер, він закрутив угору крізь снігові танці, крізь фіолетові кола у вагітні надірвані хмари те слово з дівочих уст:
— Маме!
Юра бачив, як рванувся Павлик, кинувся на бік, якось комічно зігнувся, схопив камінь:
— Убивці!
Шарахнув постріл, одбився в мертвих ши-
