неначе шукаючи свідків, тоді рушив крок наперед і випалив, як заучене закляття:
— У цьому домі, на другому поверсі живе комуніст Гаюн…
Чи то дріт зашумів під морозом, чи то стовпи шумлять і дротами розносять розмаяну ніч?
Друга постать ворухнулася наперед, і пахнуло в обличчя перегаром алкоголю:
— А у нєго єсть бріліанти?
— Да.
— Как пройті?
— Сюдою.
Юра метнувся, глянув на те вікно. Як колись, за тонкою фіранкою темно-жовте світло десь павутиння кутами намацувало. І десь в Галчиних очах гніздило тіні первісної таїни.
А далі — далі дихати не сила… Зривається дзвоник. Ще й ще.
А може то телеграфним дротом розбещений нервовий вітер гонить думи диких просторів…
Юра сховався за ріг, схопився закляклими руками за ринву, й руки прилипли. Він одірвав їх і змертвілими очима стежив за відчиненими навстіж дверима.
Зойкнуло щось нагорі. Далі вдарило. Мабуть стілець перевернувся.
Ціла Юрина істота задубіла, а вітер все літав, і шуміли дроти.
