Раптом перед душею повстав цілою істотою велетенський поплутаний, нерозгаданий кошмар…
— Яким чином? Ти… офіцер… білий?..
— А яким чином ти провокатор? — пробасив до жаху знайомий голос. Голос, що за спиною ганявся і, здавалося, сховатися від нього даремно.
— Ти, любчику, не пізнав мене вночі, а я ображатися не звик. Тільки брехати погано — ніяких бриліянтів у цієї голоти нема й не було!
Прокляття застигло в Юринім горлі. Якесь величезне, чорне тіло впало на душу, борсалось і душило.
— Ти! ти…
— Я зробив тобі послугу і вбив твого ворога, а тая тут за стінкою бриліянти заробляє… Ха-ха-ха!..
Перше бажання — накинутись і розірвати цю потвору — народилося й розтануло в світанковій сутіні…
По сходах Юра кинувся в сусідню хату.
Чорна й тонка постать непорушно стояла перед вікном з заламаними руками.
Це її причинні очі втопилися в Юриних очах, це її причинні очі чекали порятунку й утіхи.
Обличчя Галки було страшне й строге, немов із білого мармуру вибите, коси розсипались безладно на груди й рамена, а очі, ті очі,
