Перейти до вмісту

Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вані вуста й серпанком затягалися жаб'ячі очі… Грудьми сперлася на його руку, що на столі лежала…

Несподівано Кость скинув додолу шашки й спокійно, надміру ввічливо, мовив:

— Пані Зошлянській здається бракує сіроокої дитини з жагучими вустами!

Пані скипіла й заходили під шовком м'ясисті груди.

Кость вийшов…

Це була перша осінь. Шашки позначилися скрізь квадратові. Хмаринами — в небі, різнокольором — по деревах…

Це був час, коли північна, сувора Похьола надсилала своїх перших вістунів: вони сталевими звуками «кантеле» бриніли зимову печаль…

Шашками-квадратами взялася душа й душила до краю димним смутком.

Чорна гора — Мустам'які грала в шашки з вістунами Похьоли.

— У мене «дамка»!

ОРІОН і ФЕРМА.

Мука виросла в дике опудало. Зросло опудало дике, а під той час ніч чорнішала, з білої — на чорну оберталась, і ген над Чорною Горою позначився золотоокий Оріон, спустивши меч свій просто на південь…

Лікар, за порадами своєї дебелої дружини,