Перейти до вмісту

Сторінка:Тась Ведмеді танцюють 1927.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

не міг довше терпіти «роману колеги з наймичкою»… Він казав сьогодні про це Костеві…

Цієї ночи вона прийшла до нього, як і кожної.

Казав: — Варко! Наблизився день — від шумливої Іматри треба тікати до круч Дніпрових!

— Варко, завтра! Сьогодні, ні, зараз! Оріон простягає свій меч і каже дорогу.

Вона прекрасна була, як достигла ніч, і очі були чорні, як сама глибінь.

Одкинула пасма кіс і в задумі сталево сказала:

— У неділю моє весілля з чухонцем…

Сказала, — а може то вітер зірвав останнє намисто з обдертої берези…

Тут між червоних борів нічого справжнього немає для степової людини…

Кость швидко вдягся, поглянув на чорного блискучого годинника: за півгодини йде поїзд…

Поцілував Варку, тихо так у чоло, а коси її розмаялися по білій подушці.

Вийшов… Блищав Оріон і перші морози стягали повітря… Пахтіли сосни й думно хитали верхів'ям…

Десь часом таким золоторогий лось.


Коли Варка прибігла до двірця, радісна й свіжа, ген на вістрі вилиць колійних вмирали жовті аогники.