Нараз гуркотіння невимовне струсило всю гору й вона похитнулась.
— Страшно! — скричав Діодор і підскочив. Піт обілляв усе тіло, а ним термосила незнана сила.
Холодна рука лягла йому на чоло:
— Заспокойся, друже. Це шторм. Це ніч і шторм, а ти хворий трохи. Дивися на бога!
Двері рвала буря, і чорна, незрима хвиля била в них пружними грудьми страшної навали.
Глянув навколо бездумними очима й упав знову.
і знову гарячі й могутні зростали страшні аґави.
Коли надійшов ранок, море раптом ущухло, в далені тільки переливаючи тьмяні хвилі, — мов дівочу спідницю напинає пустун-вітрець. З-за гори бризнуло яскраве сонце. Крізь одкриті двері пахло мокрим піском.
Маріє! — ледве чутно покликав Діодор.
— Я з тобою.
— Покажи мені картину — здалеку покажи.
Вона трохи помовчала, тоді тендітними пальцями провела по його чубові:
— Її більше немає…
Він раптом сів:
— Як немає?
— Не сердься, — сказала й ніжно поцілувала в чоло, — не сердься! Уночі тобі було ду-
