Цю сторінку схвалено
У ТЕНЕТАХ.
і.
Золотий, сліпучий павук — осіннє сонце — з обіднього пругу снував свої срібні тенета — літо баб'яче — поруділою стернею, медом упитим, прозорим повітрям, кострубатими вербами — скрізь…
І вони, ті тенета шовкові, чіплялися за хустину, лоскотали спітніле обличчя, липли до пальців…
І вони, ті тенета, заплутували, тьмарили думки й усе тягли кудись цим шляхом припорошеним, де обіруч замислились верби покалічені, наче скам'янілі постави…
Лише, коли ковалів Максим порівнявся з Одаркою своїм рипливим возом, лише, коли гукнув на Одарку — «з неділею святою, тітко», звела очі від припорошених, зів'ялих трав та чужим якимсь голосом прохрипіла:
— Доровенькі…
І тоді цупкою долонею витерла з чола піт, що невпинним струменем по лиці стікав і со-
